Спогади п. Оксани Наконечної, жительки Микулинець, дочки Павла і Ольги Яріш, які проживали у с. Воля Тернопільської області.
Коли о. Євген Кароль жив у Микулинцях в будинку Юрчуків, то до нього часто заходила сестра Стефанія - Сафронія, яка з дозволу настоятельки зі Львова приїжджала до рідних у с. Воля.
Цьоця Стефанія водила мене до о. Євгена до Першого св. Причастя. А пізніше, з різних причин, запропонувала о.Каролю перейти жити у сільську хату с. Воля, де проживав її рідний брат Павло з дружиною і їх чотирма доньками.
Священник мав одну кімнату, а наша сім"я займала дві. Між кімнатами сіни. Отець вже був старенький і йому у всьому допомагала сестра монахиня, теж літнього віку людина.
Кімната в якій вони проживали була перегороджена шафою. В кутку стояв маленький столик, який слугував за престіл з Найсвятішими Тайнами.
Коли приходила неділя, то люди вже старшого віку із с. Воля і навколішніх сіл приходили на Службу Божу. Літургія правилася з великим страхом. Багато з присутніх людей сиділи в нашій кімнаті та в сінях. На думку дитини, а мені було 13 - 14 років, хата була перетворена в церкву. Приїжджали до отця Євгена підпільні священники з Тернополя, Теребовлі, Струсова.
Отець Євген був людиною розсудливою, спокійною, щирим порадником. Він нікому не відказував, бо багато хто хотів приступити до Сповіді, або тайком охрестити дитину чи взяти шлюб. До останнього дня життя двері його хати були відкриті для людей.
Жив отець бідно і скромно. Пенсії не мав. Парафіяни села допомагали в побуті. Я часто бігала в аптеку за лікарствами. Інколи мав повчальні бесіди зі мною. Є такий трохи кумедний спогад. Я хотіла йти до сільського клубу в кіно, а мама не пускала. А він дозволив і сказав: "Йди, на тобі гроші, а мама нічого не скаже, я її попрошу щоб не сварила".
Я не дуже пам"ятаю скільки років прожив у нас о. Кароль, але більше як чотири.
Нам люди дивувалися, як ми можемо жити з такою особою як священник, бо не можна було ні крикнути, ні сваритися. А в цьому і не було потреби. Вели ми себе чемно, бо Господь нас провадив.
О. Євген Кароль помер дуже спокійно. Я була вдома. Старенька сестра - монахиня привідкрила двері і сказала, що отець помер. Вона ж і повідомила про те, що отець рано встав, щоб правити Службу Божу, але присів на ліжко бо йому стало зле, тоді вона допомогла йому лягти на ліжко і він тихо помер.
При житті отцем був написаний заповіт про те, як його мають ховати. Було написано, щоб до церкви не несли і в церкві не тримали. (Церква на той час була "окупована" російською православною церквою, тому отець Є. Кароль залишив такого змісту заповіт. - власна вставка вияснення.)
На похороні підпільні священники стояли на дорозі коло мура і мовчки відправляли. Серед них був о. Кордуба з Тернополя і о. Коваль зі Львова. Вони не були в священичому одязі і ніхто з людей і гадки не мав, що то священники. То був час коли переслідувалася УГКЦ.
Є книжка патріарха Йосифа Сліпого "Спомин" у якій багато раз згадується ім"я о. Євгена Кароля, бо вони часто зустрічалися у Львові. Преосвященний Йосиф Сліпий зазначає, що на жаль йому не відомо де доживав останні дні о. Євген і яким було його життя. А отець Богу дякувати, жив коло нас.
Підсумовуючи свою розповідь, хочу сказати, що о. Кароль - сильна особистість. Він вірно служив Богові та його народу, а Святий Дух керував та зміцнював у всьому, що було зроблено.
Свідчення і фотографії зібрала п. Олександра Хом"юк.
