Кожна людина, кожна сім’я є носієм історії.
Вчора, перед музичною Хресною дорогою, п. Марія Щебивовк передала мені унікальні фотографії близького родича та хресного батька її мами — архидиякона Павла (у хрещенні Петра) Погорільця — ще одне живе свідчення нашої духовної спадщини.
Його біографічні дані: Архидиякон Павло (Петро Погорілець) (нар. 1887 – 13 лютого 1957)
Архидиякон Павло ( у світі – Петро Погорілець) народився у 1887 році в с. Сороцьке, Теребовлянського району в сім'ї хліборобів. Вступив до студійського монастиря Св. Антонія Печерського у Скнилові в 1912 році, у віці 25 років , де отримав перший чернечий постриг. А уже в 1914 році, як архарій, вступив на навчання до Львівської духовної семінарії. Проте, з вибухом Першої світової війни, разом із багатьма іншими ченцями, був мобілізованим до австрійського війська, де прослужив до 1918 року.
Після демобілізації повернувся в обитель та проживав у Свято-Успенській Унівській Лаврі, де в 1923 році отримав постриг у малу схиму (вічні обіти). Пізніше був призначений намісником Свято-Йоанівської Лаври на Знесінню (Львів), а 25 жовтня 1931 року отримав рукоположення в ієродиякони з рук єпископа Йоана (Бучка) у домашній каплиці при Соборі Св. Юра, разом із декількома іншими ченцями . У 1932 році звільнений із намісництва та переведений до Унівської Лаври, де і перебував у подальші роки та був зведеним у архидиякони Унівської Лаври.
Після закриття Лаври радянською владою, залишився проживати в селі Уневі, разом зі сім’єю свого брата, де і помер 13 лютого 1957 року, та був похороненим на сільському кладовищі (не на Чернечі Горі) поруч із могилою свого брата.
Його життя — це приклад тихої вірності, витривалості та служіння Богові у непростих історичних обставинах.
Дякуємо всім, хто зберігає такі безцінні свідчення нашої історії і ділиться ними. Бо саме з таких, на перший погляд, «малих» речей складається велика пам’ять нашого народу.
19.03.2026 р. Б. о. декан Іван Зозуля.
#покликання #монах_Студит #церква #УГКЦ #спадщина #Україна